30.03.2017

ДО ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В УМОВАХ ВІЙСЬКОВИХ ДІЙ: ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД І УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ

Аналітичне видання “Юрист&Закон”
Випуск №12

Військова агресія на Сході нашої країни змушує не тільки збройно захищати свої кордони, а й вирішувати проблеми з існуючими російськими інвестиціями, діяльністю компаній, власниками яких є громадяни ворожої для нас країни. Зазначена проблема на законодавчому рівні до цього дня адекватно не вирішена і отримала неоднозначні оцінки від експертів, науковців. У такій непростій ситуації, на нашу думку, ефективно може допомогти історичний досвід, який демонструє ланцюжок заходів, прийнятих російською владою в минулому, в умовах військових дій, що відбувалися під час Першої світової війни.

Нагадаємо, світовий конфлікт початку ХХ ст. стався між двома воюючими блоками: силами Антанти, в яку входили Французька республіка, Російська імперія, Великобританія, США, і Четверним Союзом, який об’єднував Австро-Угорську, Німецьку, Османську імперії, Болгарське царство.

До початку Першої світової війни в законодавстві Російської імперії превалював принцип рівноправності між вітчизняними та іноземними підданими, які займалися підприємницькою діяльністю. Іноземці мали право займатися економічною, господарською та іншими видами діяльності на всій території держави, за умови сплати відповідного державного мита. Правовий режим іноземних інвестицій встановлювався відповідними нормативно-правовими актами державної влади. Варіативність приписів закріплювалася окремими міжнародними угодами і конвенціями, укладеними Російською імперією.

Початок Першої світової війни і необхідність виконання Російською імперією своїх союзницьких зобов’язань втягнули країну в молох військових дій. Це, безперечно, не могло не вплинути на правомірність іноземних підприємств і на зміну правового режиму іноземних інвестицій. Захищаючи свої національні інтереси, російське уряд розгорнув ліквідаційну політику, спрямовану проти німецьких, австрійських, угорських і турецьких підданих і їх компаній. Відразу після початку військових дій Російська імперія припинила свою зовнішньоекономічну діяльність з державами-противниками, а чинні міжнародні угоди, декларації, конвенції, укладені з ворожими країнами, були анульовані. Зрозуміло, що перш за все до ворожих країн відносилися держави Четверного союзу.

За період з 1914 по 1917 роки було прийнято низку законодавчих актів, які позбавили фізичних осіб – іноземців та юридичних осіб – підприємств з іноземними інвестиціями Німеччини, Австро-Угорщини та Туреччини майнових і немайнових прав, у тому числі можливості займатися підприємницькою діяльністю. Саме на окремих документах, які отримали назву “надзвичайне законодавство” в сфері підприємницької діяльності та змінили існуючий режим іноземних інвестицій, ми і зупинимося.

Map_Europe_alliances_1914-ru.svg

Першим документом у сфері господарювання в умовах воєнного часу був Іменний Указ Правлячого Сенату “Про правила, якими Росія буде керуватися під час війни 1914 р” від 28 липня 1914 року. Він був викликаний розгортанням військових дій на фронтах Першої світової і став відповідною реакцією уряду Російської імперії на початок військових дій в Європі. З огляду на проблеми, що виникли перед російською владою, законодавець поставив собі за мету встановити такий правовий режим підприємств з іноземними інвестиціями, який відповідав би тодішнім умовам. Так, відповідно до змісту документа піддані держав, які дотримуються у війні нейтралітету, могли безперешкодно продовжувати свою господарську діяльність в Російській імперії за умов дотримання норм і положень надзвичайного законодавства. Піддані воюючих з Росією держав позбавлялися будь-яких пільг і переваг, які встановлювалися розпорядженнями раніше укладених міжнародних договорів. Права ж іноземних громадян продовжували залишатися недоторканними і незмінними. Перший нормативно-правовий акт надзвичайного законодавства Російської імперії не вводив дискримінаційні або інші заборонені заходи для підприємств з іноземними інвестиціями, а тільки позбавляв їх попередньо наданих пільг і переваг.

Успішні військові операції російської армії на Південно-Західному фронті восени 1914 р. безумовно, впливали на державну політику щодо регулювання іноземної інвестиційної діяльності. Так, Постановою Ради міністрів “Про встановлення тимчасових обмежень щодо придбання прав на нерухомі майна, а також завідування ними, підданими держав, які знаходяться в положенні війни з Росією” від 22 вересня 1914 були прийняті рішучі заходи щодо обмеження цивільної правоздатності юридичних і фізичних осіб підданих держав, які воюють проти Росії. Законодавець заборонив їм укладати ряд угод, виступати стороною в договірних відносинах, позбавляв права приватної власності на нерухоме майно, не дозволяв здійснювати валютні платежі, брати участь в операціях на фондовому ринку, купувати цінні папери, акції та паї, що випускалися російськими акціонерними компаніями.

Вихідцям з Німеччини, Австро-Угорщини та Туреччини заборонялося брати участь у зборах акціонерів компанії. У разі порушення відповідних приписів винних осіб очікували санкції у вигляді тюремного ув’язнення строком від чотирьох місяців до одного року або штраф у розмірі від 1 тис. До 25 тис. рублів. За надходженням і витрачанням грошових і оборотних коштів підприємств, акціонерних товариств та інших компаній з іноземними капіталом, інвесторами яких були піддані держав, які воюють проти Росії в тому числі і військового блоку Антанта в загальному, встановлювався постійний нагляд з боку держави.

Вводячи обмеження, встановлюючи різні санкції, законодавець намагався захистити національні інтереси країни, попередити можливий негативний вплив на внутрішню економічну ситуацію від зовнішньополітичних обставин, пов’язаних з ходом війни. Однак бажаного результату відразу досягти не вдалося. Перешкодила цьому відсутність механізму реалізації, який повинен був бути розроблений Радою Міністрів. Отже, на порядку денному виникла проблема злагодженості всіх елементів державного механізму та ефективної стратегії застосування обмежувальних заходів до підданих ворожих держав.

Першим кроком на цьому шляху стало створення 17 жовтня 1914 р спеціальної міжвідомчої комісії. Вона розробила ряд нормативних актів, якими встановлювала на території держави більш жорсткі обмеження підприємницької діяльності для підданих воюючих проти Антанти країн.

Нові політичні тенденції відбилися в Постанові Ради Міністрів під назвою “Про вибірку підданими воюючих з Росією держав промислових на 1915 рік свідоцтв” від 11 січня 1915. У відповідності до змісту документа всі суспільства, в складі яких перебували піддані воюючих проти Росії країн, і підприємства, що функціонують на іноземні інвестиції і створені підданими Австро-Угорщини, Німеччини та Туреччини, які займалися господарською діяльністю в межах Російської імперії, за перший квартал 1915 року обкладались промисловим податком в подвійному розмірі. Крім того, щодо такої категорії суб’єктів господарювання починалася ліквідаційна процедура, яка повинна була завершитися до 1 квітня 1915 р.

В прикінцевих положеннях Постанови законодавець підкреслив, що зазначені розпорядження можуть бути переглянуті, в тому числі не на користь іноземних господарюючих суб’єктів, а до інвесторів з ворогуючих країн можуть бути застосовані подальші обмеження в залежності від волі держави.

Наступним нормативно-правовим актом надзвичайного законодавства стала Постанова Ради Міністрів “Про землеволодіння та землекористування в Державі Російській австрійських, угорських, німецьких чи турецьких підданих” від 2 лютого 2015 р. Приписи першої частини документа поширювалися на всю територію Російської імперії і встановлювали ряд обмежень для юридичних і фізичних осіб, підданих держав, які воювали з Росією. Їм заборонялося набувати права власності на нерухоме майно. Всі угоди, здійснені такими особами, вважалися недійсними і підлягали анулюванню. Нерухоме майно, придбане в довоєнний час, підлягало продажу на публічних торгах, причому кошти, виручені від реалізації майна, держава не конфісковувала, а залишала продавцю. Права юридичних і фізичних осіб на нерухоме майно, що виникали на підставі договору оренди, втрачали силу через рік з дня публікації аналізованої нами Постанови, а саме 1 квітня 1916 р. особи, які відмовлялися виконувати всі вищенаведені законодавчі приписи або продовжували фактично володіти і користуватися нерухомим майном, підлягали депортації за межі Росії на підставі відповідного судового рішення.

Друга частина документа містить норми, які поширювали свою дію на окремі регіони Російської імперії. Так, на губернаторів Волинської, Подільської, Херсонської, Таврійської губерній покладалися обов’язки підготувати списки юридичних та фізичних осіб, громадян воюючих проти Росії країн, з переліком належного їм на правах власності майна. Такі списки розсилалися поліцейським і волосним управлінням, а також сільським управам. Протягом шести місяців іноземцям давалося право добровільно розпродати власне майно. Недотримання урядових розпоряджень тягло конфіскацію майна і розпродаж його на публічних торгах. Законодавець залишав за собою право змінювати приписи цієї Постанови для територій, на яких тривали бойові дії.

Зменшенням цивільної правоздатності юридичних осіб, які функціонували на іноземні інвестиції, державна влада не обмежилася. Зазнало змін і трудове законодавство. Так, вихідцям з Австро-Угорщини, Німеччини та Туреччини заборонялося очолювати підприємства, обіймати будь-які керівні посади, входити до складу правління, рад і комітетів і т.д. Такі особи усувалися від управлінської роботи. На підприємствах вони могли виконувати лише окремі виконавчі функції.

На виконання всіх урядових постанов в березні 1915 року спільним рішенням Міністра фінансів та Міністра торгівлі та промисловості передбачалося створення урядових інспекцій, на які покладався обов’язок державного нагляду за господарською діяльністю перерахованих нижче юридичних осіб, з таким складом учасників, а саме: якщо в складі акціонерного товариства або його адміністрації були піддані воюючих з Росією держав; вітчизняні суб’єкти господарювання або підприємства з іноземними інвестиціями дружніх країн, які продавали свої активи підданим Німеччини, Австро-Угорщини або Туреччини; торгово-промислові підприємства, що належали підданим країн Четверного союзу.

Наявність кредиторських зобов’язань у підприємств з іноземними інвестиціями затягувало ліквідаційну процедуру. Саме тому виникла необхідність в обмеженні прав вітчизняних кредиторів, які видавали позики суб’єктам господарювання воюючих з Росією держав. Проблема вирішувалася підзаконним актом під назвою “Про заборону видачі кредитними установами неприятельским підданим платежів і внесків, а також допуску цих осіб до безпечних скриньок ” від 22 травня 1915 р.

Документом заборонялося державним, громадським та приватним кредитним установам видавати позики будь-яким іноземним підприємствам воюючих з Росією держав, які займалися господарською діяльністю на території Імперії або за її межами, на суму, що не перевищувала 500 рублів. Надання більшого розміру асигнування вимагало окремого дозволу Міністра фінансів або начальника губернії за місцем знаходження юридичної особи.

Друга частина Указу категорично забороняла підприємствам з іноземним капіталом укладати з фінансовими установами договори оренди банківських скриньок. Дія існуючих договорів припинялася без виплати відповідних відсотків. Обмежуючи інтереси іноземних підприємств і в той же час вітчизняних кредиторів, державна влада продовжувала політику захисту національних інтересів, обумовлену умовами воєнного часу. Під дію цього Указу не підпадали власники промислових підприємств, що перебували під наглядом урядових інспекторів. Такі заходи вважалися достатніми для запобігання неправомірних фінансових операцій підданих воюючих з Росією держав.

Прикінцеві положення документа встановлювали кримінальну відповідальність. Так, санкція ст. 5 Указу передбачала санкції для осіб, які порушили зазначені приписи, у вигляді арешту або штрафу в розмірі 300 рублів.

Окремо слід зупинитися на законодавчому акті, що розширює повноваження центральних органів виконавчої влади у сфері контролю за здійсненням господарської діяльності підприємств, установ, організацій. Йдеться про Постанову Ради міністрів “Про надання Раді Міністрів особливих повноважень щодо акціонерних товариств, які діють на підставі затверджених в Імперії статутів” від 1 липня 1915 р.

Постанова покладала на уряд обов’язок проведення постійного моніторингу та нагляду за підприємствами з іноземними інвестиціями держав, які воювали з Росією і відповідно до чинного законодавства продовжували діяти на території Імперії. Над цією категорією суб’єктів господарювання встановлювалося тимчасове державне управління без закриття підприємства. Крім того, уряд повинен був сформувати чіткий перелік підприємств, в яких керівник або власник активів був підданим воюючої проти Росії держави, а його діяльність представляла загрозу інтересам Імперії. До таких суспільств уряд застосовував ліквідаційну процедуру, в ході якої держава брала на себе зобов’язання гарантувати охорону непред’явлених або непогашених прав кредиторів.

У той же час приписи Постанови передбачали певні винятки з наведених правил. Так, російський уряд тимчасово дозволив юридичним особам продовжувати підприємницьку діяльність під власним наглядом за умови, якщо результати їх діяльності будуть визнані корисними, перш за все для військово-оборонних інтересів країни.

Погіршення військової ситуації на фронтах Першої світової війни навесні 1916 не могло обійти політику державної влади у сфері іноземного інвестування. Розпочаті ліквідаційні заходи отримали свій подальший розвиток. Постановою Ради міністрів від 7 травня 1916 року всі раніше надані пільги суб’єктам господарювання, інвесторами і засновниками яких були піддані воюючих проти Росії держав, скасовувалися. Замість цього вводилась тотальна заборона на діяльність торговельних, промислових підприємств, акціонерних компаній з іноземним капіталом. Їх правоздатність та дієздатність повністю обмежувалася. Ігнорування і недотримання нових законодавчих вимог спричиняло кримінальну відповідальність.

Таким чином, початок Першої світової війни ознаменувався впровадженням нової політики надзвичайного законодавства, яка змінювала правовий режим іноземних інвестицій. Урядові заходи в цій сфері зазнали певної радикалізації. Переходячи від окремих обмежень інвестиційної та підприємницької діяльності підданих іноземних держав, які воюють проти Росії, в 1914 році, до законодавства 1915 – 1917 років, спрямованому на повне витіснення участі підданих Німеччини, Австро-Угорщини та Туреччини з економічного життя країни, уряд всіляко намагався убезпечити національні інтереси. Процес ліквідації так званого ворожого капіталу став головним завданням правового регулювання іноземного підприємництва в роки Першої світової війни і охопив усі сфери діяльності фізичних та юридичних осіб країн – учасників Четверного блоку.

ВИСНОВОК:

Отже, виявлені закони і підзаконні акти Російської імперії демонструють нам її політику під час воєнного стану, а історичне минуле підтверджує, що в умовах військово-політичної ситуації повинно бути прийнято надзвичайне законодавство, яке стане засобом захисту національних інтересів держави.

Іванна МАЦЕЛЮХ,

Радник АО “Артіус”
Поделиться: