18.04.2016

НАУКОВЕ ЖИТТЯ АО “АРТІУС”

Юристи Адвокатського Об’єднання «Артіус» не лише захищають Ваші інтереси. Ми ще встигаємо виділити час і для саморозвитку та наукової діяльності. Такий досвід досить важливий для нас як правників та є цінним і для практичної діяльності.

Так, радник АО «Артіус» Мацелюх Іванна Андріївна є кандидатом юридичних наук, викладає у Київському національному університеті імені Тараса Шевченко. У науковому ракурсі вона надає перевагу історичному напрямку та зокрема церковному праву. Восени 2015 року Іванна Мацелюх брала участь у міжнародній конференції, що проходила в Братиславі (Словенія). Нещодавно ми отримали збірку матеріалів з цього заходу і хотіли б поділитись з Вами певними науковими доробками нашого юриста.

Мацелюх, церква, церква і держава, відносини держави і церкви, Артіус, УАПЦ, УПЦ КП, кюн

РОЗ’ЄДНАНА УКРАЇНСЬКА ЦЕРКВА: ЧОМУ ТАК СКЛАЛОСЬ ІСТОРИЧНО?

Проблеми взаємин церкви і держави нині набули нового звучання. Складні суспільно-політичні процеси у державі та вплив російської пропаганди на представників українського духовенства як ніколи гостро актуалізували питання створення єдиної незалежної Української церкви та отримання нею канонічного статусу.

Необхідність об’єднання

На сьогоднішній день Україна є державою, в якій співіснують декілька гілок православ’я, що, безумовно, розділяє українське суспільство. Державна влада у цій ситуації неодноразово наголошувала на необхідності консолідації та об’єднання українських церков.

За період спільного співіснування Українська Автокефальна Православна Церква (далі – УАПЦ) та Українська Православна Церква Київського Патріархату (далі – УПЦ КП) неодноразово намагалися знайти спільну мову та виробити стратегію майбутнього об’єднання, однак результату не було досягнуто. На нашу думку, безуспішність процесу можна зокрема пояснити особистими амбіціями церковних ієрархів та залученням до об’єднання УПЦ Московського патріархату.

Нині об’єднання українського православ’я є вкрай необхідне та важливе, адже розділення двох національних церков, які не мають жодних відмінностей в богослужбовій традиції та своєму міжнародному статусі, є абсурдним, а існуюча до нині певна ворожнеча між ними позбавлена будь-якої логіки та носить особистісний характер.

Об’єднання і створення єдиної помісної православної церкви із численною парафією дозволить розпочати діалог між Українською церквою та Константинопольським патріархатом про визнання першої у світовому православ’ї, що, у свою чергу, створить канонічний фундамент для об’єднання всієї української православної людності.

До нині УПЦ КП та УАПЦ не мають міжнародного офіційного визнання своєї автокефалії, адже не мають канонічної санкції Константинополя. Однак, нам не варто забувати історію православ’я, а саме як утворився Московський патріархат та в який спосіб він отримав канонічне визнання.

Сумнівне утворення московського патріархату

Нагадаємо, що внаслідок Флоренської унії, укладеної в м. Ферари у 1439 р. (угода між церквами західного і східного обряду), яку підписав в тому числі митрополит Київський і всієї Русі Ісидор, московський єпископат самостійно ухвалив ряд рішень: не визнавати вищенаведеної угоди; проголосити відокремлення від Константинополя; утворити власну патріархію та обрати нового екзарха. Відтак, проголосивши себе незалежною, московська церква самостійно відокремилася від Константинополя і лише через 140 років офіційно буде визнана усіма християнськими церквами як окрема патріархія та отримає дозвіл Вселенського патріарха, який буде виданий під тиском Московської влади та після піврічного утримання патріарха Ієремія у московській неволі.

Як бачимо, закиди російської церкви в неканонічності є відносними, адже їхня церква сама тривалий час мала такий статус, а от перепідпорядкування Київської митрополії від Константинопольської патріархії до Московської, справді є акцією, що більше нагадує цивільний договір купівлі-продажу.

Продаж Київської митрополії за 120 соболів і 200 золотих

Перший крок до церковного перепідпорядкування був зафіксований у Переяславському договорі від 17 жовтня 1659 р. З його підписанням Київська митрополія переходила під юрисдикцію Московського патріарха. При цьому зміст угоди декларував обіцянку Московського патріарха не втручатися у духовні справи українців, однак цього пункту в майбутньому дотримано не буде.

Саме так українська державна влада юридично перепідпорядкувала Київську митрополію. Зауважимо, що позиція помісного єпископату взагалі не бралася до уваги, адже під час проведення Переяславської ради вище духовенство не було присутнє. Так само як не було проведено жодного церковного собору, де б вирішувалося означене питання.

Дізнавшись про таке рішення, церковні ієрархи довгий час відмовлялися визнавати та виконувати його. Відтак, незважаючи на юридичне приєднання, фактичного об’єднання поки що не відбулося. До того ж проведення такої злуки не можна було здійснити без дозволу Константинопольського патріарха.

Вже пізніше 11 грудня 1684 р. московський цар Іван Олексійович відправив до Царгороду посланців із грамотою для канонічної легітимації своїх дій. Очільник держави просив надати дозвіл на підпорядкування Київської митрополії Московському патріарху, посилаючись на те, що цього бажає український народ. Своє прохання цар підкріпив золотими монетами та соболями.

Як стверджують історіографічні джерела, під тиском турецької влади у липні 1686 р. Константинопольський патріарх Діонісій за 120 соболів і 200 золотих надав дозвіл на перехід української церкви під владу Московської патріархії. Юридично таке рішення відобразилося в «Грамоте Дионисия, патриарха Константинопольського, позволяющая гетьману и всем чинам духовным и мирским изберать киевского митрополита и посылать его в Москву для хиротонии».

Звичайно, церковна канонічність такої акції доволі сумнівна. Невдовзі патріарха Діонісія було позбавлено патріаршого престолу. Одне із звинувачень, висунутих архієрею, полягало в незаконній передачі Київської митрополії Московській патріархії. Однак справа була зроблена.

Мацелюх, Огієнко, церква, Артіус, українська церква, церква і державаНа чолі об’єднання – держава і народ

Негативні наслідки тієї події, що відбулася чотири сторіччя тому, ми відчуваємо й нині. На сьогодні в Українській державі співіснує декілька православних церков і їх об’єднання надзвичайно важливе та потрібне. Єднання у вірі сприятиме консолідації нашого суспільства для розвитку української держави.

Неважко прослідкувати, що саме в період релігійної єдності відбулися процеси становлення та розквіту державності, а церковні розколи навпаки роз’єднували народ і з часом призводили до її ослаблення. Українська держава та її людність потребує власної незалежної, соборної церкви. Означений шлях не буде простий, адже Російська церква та промосковсько налаштоване духовенство УПЦ МП будуть чинити всілякі перешкоди.

Арбітром протистояння має виступити держава та сам народ України. Адже в наших національних інтересах є створення єдиної помісної православної церкви, яка буде жити проблемами свого народу, а не інтересами окупантів. Свого часу митрополит Андрій Шептицький застерігав, що роз’єднання українців за конфесійним принципом «доведе народ до повної руїни, якщо представники українських церков не знайдуть способу поєднання, а державна влада не докладе до цього процесу своїх зусиль».

Поделиться:
Заказзать обратный звонок